Інформаційні матеріали для учнів

 

• 
•  

  СТРЕС – це захисна реакція організму, спрямована на допомогу людині в подоланні складних життєвих ситуацій.

Ніхто не застрахований від нещасних випадків, різних втрат, складних ситуацій. Але треба не обмежуватися переживаннями, не концентруватися на них, не поступатися депресії, а діяти, шукати вихід, пробувати все нові та нові варіанти.

1. З'ясуйте, що саме вас тривожить і зачіпає за живе.Розкажіть про те, що вас турбує, близькій людині. Це особливий психологічний прийом: проаналізувавши свою проблему вголос, ви дістанетеся до кореня своїх проблем і знайдете вихід із ситуації.
2. Сплануйте свій день.Учені помітили, що для людини, стан якої наближається до стресового, час прискорює свій біг. Тому вона відчуває непомірну завантаженість і нестачу часу.
3. Навчіться керувати своїми емоціями.

• 
•  

Вирватися зі стресового кола допоможе найпростіша йогівська вправа. Заплющить очі й подумки перенесіться на берег океану. Підніміть руки вгору й розведіть у сторони, уявляючи, як у них входить енергія. Складіть їх одна на іншу — ліва знизу. Цього цілком достатньо, щоб повноцінно відпочити, наситити мозок киснем і заспокоїтися. Не забувайте хвалити себе щоразу, коли вам удасться впоратися з хвилюванням.

4. Усміхайтеся, навіть якщо вам не дуже хочеться.Сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові. У відповідь на вашу посмішку, організм продукуватиме бажані гормони радості.
5. Відпочивайте разом із сім’єю.
6. Фізичні вправи знімають нервове напруження.
7. Музика – це теж психотерапія.Найкращим варіантом вважається класика або джаз.
8. Бувайте на дворі, гуляйте, сидіть в парку.Розслабитися і заспокоїтися допоможуть глибокі вдихи і спокійні звуки природи. Ранкова легка пробіжка буде не менш корисною.
9. Аби запобігти розчаруванню, невдачам, не треба братися за непосильні завдання.
10. Постійно концентруйтеся на світлих сторонах життя та подіях– це збереже здоров’я і сприятиме успіху.
11. Спілкування з тваринами.Численні дослідження показали, що домашні тварини позитивно впливають на нервову систему і допомагають впоратися з негативними емоціями і переживаннями.
12. Їжте морозиво– там є компонент, який покращує настрій. І банан – в ньому є сиротин, гормон щастя.

ФОРМУЛИ ДЛЯ САМОЗАСПОКОЄННЯ

• Відкинь цю думку.
• Усе буде добре.
• Проблема вирішиться.
• Це не варте хвилювання.
• Я зосереджуюся на своєму диханні.
• Я почуваюся здоровою.
• Я абсолютно спокійний.
• Як я міг непокоїтися через дрібниці.
• Думаю розважливо.
• Спокійно обмірковую свої подальші дії.

Психологічні аспекти інтернет-залежності у підлітків

Найбільше від інтернет-залежності потерпають підлітки. Дитина, яка живе у віртуальному світі, вже фактично не контролює себе. Комп'ютер позбавляє її волі, свободи вибору.

На сьогодні в Україні не існує психологічного чи психіатричного діагнозу Інтернет- або комп'ютерної залежності. І навіть якщо інтернет-адикція буде згодом визнана захворюванням (наприклад, так званим “кіберрозладом”), то кількість носіїв буде істотно меншою, ніж це уявляється зараз.

Заручниками павутини частіше за все стають підлітки, студенти, соціально-невлаштовані, люди похилого віку, а також ті, хто має фізичні обмеження, позбавлені нормального життя.

Зараз у Вас є унікальна можливість пройти тест на Інтернет-залежність

• Чи почуваєте Ви себе стурбованим Інтернетом (чи думаєте Ви про попередній онлайн сеанс і чи смакуєте наступні)?
• Чи відчуваєте Ви потребу збільшити тривалість перебування в Мережі?
• Чи були у Вас безуспішні спроби контролювати, обмежити чи припинити користування Інтернету?
• Чи почуваєте Ви себе втомленим, пригніченим чи роздратованим, коли намагаєтесь обмежити або припинити користування Інтернетом?
• Чи перебуваєте Ви онлайн більше, ніж планували?
• Чи були у Вас випадки, коли Ви ризикували одержати проблеми в навчанні чи особистому житті через захоплення Інтернетом?
• Чи траплялося Вам брехати членам родини або іншим людям, щоб приховати час перебування в Мережі?
• Чи використовуєте Ви Інтернет для того, щоб відволіктися від проблем чи поганого настрою (наприклад, від почуття безпорадності, провини, роздратованості чи депресії)

Людина вважається Інтернет-залежною у разі п’яти чи більше позитивних відповідей на ці запитання.

Кімберлі Янг називає чотири ознаки Інтернет-залежності:

• нав'язливе бажання перевірити e-mail;
• постійне очікування наступного виходу в Інтернет;
• скарги оточуючих на те, що людина проводить занадто багато часу в Інтернеті;
• скарги навколишніх на те, що людина витрачає занадто багато грошей на Інтернет.

За І.Голдбергом, Інтернет-залежність можна констатувати при наявності трьох пунктів з наступних:

• кількість часу, яку потрібно провести в Інтернеті, щоб досягти задоволення (іноді почуття задоволення від спілкування в Мережі межує з ейфорією), помітно зростає;
• Якщо людина не збільшує тривалість перебування в Інтернеті, то ефект помітно знижується;
• користувач робить спроби відмовитися від Інтернету чи хоча б проводити у ньому менше часу;
• припинення чи скорочення часу, проведеного в Інтернеті, призводить до поганого самопочуття користувача.

Доктор М. Орзак виділяє не тільки психологічні, а й фізичні симптоми Інтернет-залежності, до яких відносить:

• ураження нервових стовбурів руки, пов'язане з тривалим перенапруженням м'язів;
• оніміння пальців руки, що тримає “мишку”;
• сухість та різі в очах;
• головні болі за типом мігрені;
• болі у спині;
• нерегулярне харчування, пропускання прийомів їжі;
• нехтування особистою гігієною;
• розлади сну, зміна режиму сну.

Психологи вирізняють такі поведінкові характеристики Інтернет-залежних:

• активне небажання відволіктися навіть на короткий час від роботи в Інтернеті;
• роздратування при вимушених відволіканнях;
• невміння спланувати час закінчення сеансу роботи в Мережі;
• використання все більших витрат для забезпечення роботи в Інтернеті, у тому числі в борг;
• готовність брехати, говорячи про тривалість і частоту роботи в Інтернеті; забування у ході роботи в Мережі про домашні справи, навчання чи службові обов'язки, важливі особисті і ділові  зустрічі;
• небажання сприймати критику подібного способу життя;
• готовність миритися з руйнуванням сім'ї;
• втрата кола “живого” спілкування через сконцентрованість на Мережі;
• нехтування власним здоров'ям;
• скорочення тривалості сну внаслідок роботи в Інтернеті в нічний час; уникання фізичної активності.

Як уникнути Інтернет-залежності

• Захопіться чимось. Відвідуйте різні групи і клуби, займайтеся спортом, музикою, танцями, співом і т.д. Займіться разом з другом фізичними вправами. Поспіть замість того, щоб сидіти в Інтернеті. Подивіться фільм, сходіть на концерт, почитайте книжку. Знайдіть якесь цікаве заняття, яке стане для вас альтернативою Інтернету.
• Поповніть запас ваших знань. Почитайте енциклопедію замість перегляду Вікіпедії. Таким чином ви не тільки відволічетеся від Інтернету, а й займетеся самоосвітою.
• Допоможіть на кухні. Ваша сім'я буде вдячна вам за приготовану вечерю.
• Погуляйте з друзями. Заплануйте похід у торговий центр або на каток, пограйте в боулінг. Уникайте відвідування тих місць, де є доступ до Мережі, наприклад Інтернет-кафе — ви можете піддатися спокусі зазирнути туди на декілька хвилин і проведете там увесь день.
• Заплануйте сімейний вечір. Замість перегляду телевізора, повечеряйте всі разом, а потім знайдіть спільну розвагу, наприклад, пограйте в настільну гру.
• Встановіть ліміт часу роботи вашого комп'ютера. Визначте, скільки разів на тиждень вам необхідно виходити в Інтернет. Вимикайте комп'ютер, якщо у вас немає необхідності в ньому.
• Телефонуйте і зустрічайтеся з друзями замість того, щоб тримати з ними зв'язок через Інтернет.
• Використовуйте таймер. Перш ніж сісти за комп'ютер, встановіть на таймері 30 хвилин.
• Не їжте, сидячи за комп'ютером.

 

Що таке конфлікт і як з нього вийти

Люди за характером, за темпераментом і багатьом іншим критеріям неоднакові, тому вони по-різному сприймають ситуацію, в якій опиняються. Людина, наскільки б безконфліктною вона не була, не в змозі уникнути розбіжностей з оточуючими. Скільки людей - стільки думок, і інтереси різних людей вступають в протиріччя один з одним. Різниця в сприйнятті часто призводить до того, що люди не погоджуються один з одним з певного приводу. Ця незгода виникає, коли ситуація дійсно носить конфліктний характер. Конфлікт визначається тим, що свідома поведінка однієї зі сторін (особистості, або групи) порушує інтереси іншої сторони.

Поняття конфлікту має безліч визначень і тлумачень, але всі вони підкреслюють наявність протиріччя, яке приймає форму розбіжностей, якщо йдеться про взаємодію людей.

Як визначити конфлікт, як поводитися у конфліктних ситуаціях, як навчитися виявляти причини й вирішувати конфлікти - про це ми будемо говорити на сьогоднішньому занятті.

Конфлікт (від лат. Conflictus - зіткнення) - це відсутність згоди між двома або більше сторонами, які можуть бути конкретними особами або групами. Кожна сторона робить все, щоб прийнята була її точка зору і мета, і заважає іншій стороні робити те ж саме.

Коли люди думають про конфлікт, вони найчастіше асоціюють його з агресією, погрозами, суперечками, ворожістю і т. п. В результаті існує думка, що конфлікт - явище завжди небажане, що його слід негайно вирішувати, як тільки він виникає. Але в багатьох ситуаціях конфлікт допомагає виявити різноманітність точок зору, дає додаткову інформацію, допомагає виявити більше число альтернатив або проблем.

Якщо конфлікти сприяють прийняттю обгрунтованих рішень і розвитку взаємовідносин, то їх називають конструктивними.

Конфлікти, що перешкоджають ефективній взаємодії і ухваленню рішень, називають - деструктивними.

80% конфліктів виникає крім бажання їх учасників. Відбувається це через особливості нашої психіки і того, що більшість людей або не знає про них, або не надає їм значення.

Головну роль у виникненні конфліктів відіграють так звані конфліктогени.

Конфліктогени - це слова, дії (або бездіяльності), що можуть призвести до конфлікту.

Велика небезпека виникає з ігнорування дуже важливої закономірності - ескалації конфликтогенов. Полягає вона в наступному: на конфликтоген на нашу адресу ми намагаємося відповісти більш сильним конфликтогеном, часто максимально сильним серед всіх можливих.

Вирішення конфліктів і стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях.

Люди неминуче будуть конфліктувати і не погоджуватися один з одним. Це, повторював Карлсон, «справа житейська», але аж ніяк не привід для сварок. Пристрасний сперечальник Вольтер любив говорити співрозмовнику, що в корені не згоден з його думкою, але готовий віддати життя за те, щоб він міг її висловити.

Коли людина потрапляє в конфліктну ситуацію, для більш ефективного вирішення проблеми йому необхідно вибрати певну стратегію і стиль поведінки.

Психологи виділяють п'ять типових стилів поведінки в конфліктних ситуаціях:

конкуренція;

ухилення;

пристосування;

співробітництво;

компроміс.

Розглянемо більш докладно ці стилі.

Стиль конкуренції.

Ви намагаєтеся в першу чергу задовольнити власні інтереси на шкоду інтересам інших, змушуючи інших людей приймати ваше рішення проблеми. Для досягнення мети ви використовуєте свої вольові якості, і якщо воля ваша достатня, сильна, то вам це вдається.

Це може бути ефективним стилем в тому випадку, якщо ви володієте певною владою, і ви знаєте, що ваше рішення чи підхід у даній ситуації правильні, і ви маєте можливість наполягати на них.

Ось приклади тих випадків, коли варто використовувати стиль конкуренції:

- Ви маєте достатній авторитет для прийняття рішення;

- Рішення необхідно прийняти швидко, і ви маєте достатньо влади для цього;

- Ви відчуваєте, що у вас немає іншого вибору і що вам нема чого втрачати;

- Ви знаходитесь у критичній ситуації, яка вимагає миттєвого реагування;

- Ви повинні прийняти нестандартне рішення, але зараз вам необхідно діяти і у вас достатньо повноважень для цього кроку.

Коли ви використовуєте цей підхід, ви можете бути недостатньо визнаним, але ви завоюєте прихильників, якщо він дасть позитивний результат.

Стиль ухилення.

Реалізується тоді, коли ви не відстоюєте свої права, не співпрацюєте ні з ким для вироблення рішення проблеми або просто ухиляєтеся від розв'язання конфлікту. Ви можете використовувати цей стиль, коли зачеплена проблема не настільки важлива для вас, коли ви не хочете витрачати сил на її рішення або коли ви відчуваєте, що знаходитеся в безнадійному становищі.

Типові ситуації, в яких рекомендується застосовувати стиль ухилення:

- Результат не дуже важливий для вас або ви вважаєте, що це настільки тривіально, що не варто витрачати на нього сили;

- У вас важкий день, а рішення цієї проблеми може принести додаткові неприємності;

- Ви хочете виграти час;

- Ситуація дуже складна, і ви відчуваєте, що вирішення конфлікту зажадає занадто багато від вас;

- У вас мало влади для вирішення проблеми;

- Ви відчуваєте, що в інших більше шансів вирішити цю проблему.

Стиль пристосування.

Він означає, що ви дієте з іншою людиною, не намагаючись відстоювати власні інтереси. Ви можете використовувати цей підхід, коли результат справи надзвичайно важливий для іншої людини і не істотний для вас.

Він не підходить, коли ви відчуваєте, що інша людина не збирається в свою чергу поступитися чимось або що ця людина не оцінить зробленого вами.

Найбільш характерні ситуації, в яких рекомендується стиль пристосування:

-Вас це не особливо хвилює;

-Ви хочете зберегти мир і добрі стосунки з іншими людьми;

-Ви розумієте, що правда на вашому боці;

-У вас мало шансів перемогти;

-Ви вважаєте, що інша людина може отримати з цієї ситуації корисний урок, якщо ви поступіться його бажанням.

Стиль співробітництва.

Найбільш ефективний стиль, але і найбільш важкий. Якщо ви обидва розумієте, в чому полягає причина конфлікту, ви маєте можливість разом шукати нові альтернативи чи вибрати прийнятні компроміси.

Такий підхід рекомендується використовувати в описаних нижче ситуаціях:

- Вирішення проблеми дуже важливе для обох сторін, і ніхто не хоче повністю від нього усунутися;

- У вас тісні, тривалі й взаємозалежні відносини з іншою стороною;

- У вас є час попрацювати над виниклою проблемою;

- Ви й інша людина обізнані про проблему, і бажання обох сторін відомі;

- Обидві втягнуті в конфлікт сторони мають однакову владу або ігнорують різницю в положенні для того, щоб на рівних шукати вирішення проблеми.

Обидві сторони повинні затратити на це деякий час, вони повинні вміти пояснити свої бажання, висловити свої потреби, вислухати один одного і потім виробити альтернативні варіанти вирішення проблеми. Стиль співробітництва серед інших найважчий, проте він дозволяє виробити найбільш задовольняючі обидві сторони рішення у складних і конфліктних ситуаціях.

Стиль компромісу.

Ви трохи поступаєтеся в своїх інтересах, щоб задовольнити їх частково, і інша сторона робить те ж саме. Як при співпраці, ви не шукаєте приховані потреби і інтереси. Ви розглядаєте лише те, що говорите один одному про свої бажання.

Типові випадки:

- Обидві сторони мають однакову владо і мають взаємовиключні інтереси;

- Вас може влаштувати тимчасове рішення;

- Ви можете скористатися тимчасовою вигодою;

- Інші підходи до вирішення проблеми виявилися неефективними;

- Задоволення вашого бажання має для вас не занадто велике значення, і ви можете дещо змінити поставлену спочатку мету;

- Компроміс дозволить вам зберегти взаємини, і ви віддаєте перевагу отримати хоч щось, ніж все втратити.

Коли ви намагаєтеся прийти до компромісного рішення з кимось, вам слід починати зі з'ясування інтересів і бажань обох сторін. Після цього необхідно позначити область збігу інтересів.

В ідеальному випадку конфлікт сам підказує нам стиль поведінки. Важливо зрозуміти, що кожен з цих стилів ефективний тільки в певних умовах і жоден з них не може бути виділений як найкращий. Найкращий підхід буде визначатися конкретною ситуацією, а також складом вашого характеру.

Справжній конфлікт часто проявляється при спробі переконати іншу сторону. Людина може спробувати переконати інших прийняти її точку зору або заблокувати чужу за допомогою таких засобів, як примус, винагорода, звернення до традицій, експертною оцінкою, переконання.

Відповідайте собі чесно, в чому ви більше зацікавлені, що для вас реально важливіше - придушити противника, самоствердитися або вирішити проблему? Потрібно зрозуміти, що за великим рахунком абсолютно не важливо, наскільки праві ми і помиляються вони. Якщо ні мета, ні відносини не є для нас особливо важливими, розумніше ухилитися від конфлікту.

На мою думку конфлікт, як і хвороба, легше попередити ніж лікувати. Потрібно намагатися робити упор на позитивні думки і оцінки, пам'ятаючи, що всі люди більш прихильно приймають позитивну інформацію, а не негативну, яка часто призводить до конфліктних ситуацій. Істотно знижує ймовірність виникнення конфліктної ситуації поважна манера розмови. «Додавання» чемності не знижує визначеності прохання, але багато в чому перешкоджає появі в співрозмовників внутрішнього опору, сприяє зняттю негативних емоцій. Хорошим засобом попередження конфлікту служить уміння слухати співрозмовника. Від того, наскільки співрозмовнику надана можливість висловитися, багато в чому залежать його довірливість. Ні в якому разі не допускати при діловому спілкуванні виникнення суперечок, так як під час суперечки людині рідко вдається зберегти самовладання і гідність. Сперечаючись, ми починаємо гарячкувати і, самі того не помічаючи, робимо образливі зауваження та допускаємо прикру грубість.

Як готувати домашні завдання

1. Активно працюй на уроці: уважно слухай, відповідай на запитання.
2. Став запитання, якщо чогось не зрозумів або з чимось не згодний.
3. Точно й детально записуй, що задано з кожного предмета.
4. Навчися користуватися словниками й довідниками. З'ясовуй значення незнайомих слів, знаходь потрібні факти й пояснення, правила, формули в довідниках.
5. Якщо в тебе є комп'ютер, навчися з його допомогою знаходити потрібну інформацію, робити розрахунки за допомогою електронних таблиць тощо.
6. Якщо матеріал, який подавали на уроці, є для тебе складним, повтори матеріал цього ж дня, навіть якщо наступний урок буде лише через кілька днів.
7. Починаючи виконувати завдання, думай не тільки про те, що треба зробити (тобто про зміст завдання), а й про те, як (за допомогою яких прийомів, засобів) це можна зробити.
8. У разі потреби звертайся по допомогу до дорослого або до однокласників.
9. Починаючи виконувати уроки, відкрий щоденник, подивися, чи всі завдання ти записав.
10. Продумай послідовність виконання завдань з окремих предметів і спробуй визначи­ти, скільки часу тобі знадобиться для виконання кожного завдання.
11. Прибери зі столу все зайве - те, що може відвертати твою увагу. Приготуй те, що потрібно для виконання першого завдання (підручник, зошити, карти, олівці, словники, довідники тощо). Після того як підготуєшся до першого уроку, прибери все й приготуй те, що потрібно для виконання наступного.
12. Між уроками роби перерви.
13. Спочатку спробуй зрозуміти матеріал, а потім його запам'ятати.
14. Перш ніж виконувати письмові завдання, зрозумій і вивчи правила до них.
15. Читаючи параграф підручника, став собі запитання: про що (або про кого) йдеться в цьому тексті тощо.
16. Шукай зв'язок кожного нового поняття, явища, про яке ти дізнаєшся, з тим, що ти вже знаєш. Співвіднось нове з уже відомим. Стеж за тим, щоб це були не випадкові, зовнішні зв'язки, а головні зв'язки за змістом.
17. Якщо матеріал, який треба вивчити, великий за обсягом або складний, розбий його на окремі частини й опрацьовуй кожну частину окремо. Використовуй метод ключових слів.
18. Не залишай підготовку до доповідей, творів, творчих робіт на останній день, адже це потребує багато часу. Готуйся до них заздалегідь, упродовж кількох днів, рівномірно розподіляючи навантаження.
19. Готуючись до усних уроків, викорис­товуй карти, схеми. Вони допоможуть тобі краще зрозуміти й запам'ятати матеріал. До них необхідно звертатися, відповідаючи на уроці. Чим краще ти вмієш користуватися картами, схемами, таблицями, тим вищою буде оцінка.
20. Спробуй у підготовці усних завдань використовувати метод «5 П», розроблений американськими психологами1. За даними психологів США, такий метод дає змогу зосере­дити увагу на найважливішому в тексті й сприяє кращому його запам'ятовуванню.
21. Складай план усної відповіді.
22. Перевіряй себе.

Пам'ятай

Ми найкраще запам'ятовуємо:

• те, чим постійно користуємося;
• те, до чого нам треба буде повернутися (перервані дії);
• те, що нам потрібно;
• те, що ми можемо пов'язати з іншими нашими знаннями й уміннями;
• те, що пов'язано з нашими переживаннями (і приємними, і неприємними).

Метод ключових слів

Ключові слова - найважливіші в кожному абзаці.

Ключове слово має сприяти відтворенню відповідного абзацу. Згадуючи ключові слова, ми одразу згадуємо весь абзац.

• Читаючи абзац, вибери для нього одне-два ключових слова. Після вибору ключових слів запиши їх у тій послідовності, яка потрібна для виконання завдання.

До кожного ключового слова постав запитан­ня, що дасть змогу зрозуміти, як воно пов'язане з відповідним розділом тексту. Обміркуй і спробуй зрозуміти цей взаємозв'язок.

• З'єднай два сусідніх ключових слова за допо­могою запитань.

Після поєднання кожного ключового слова зі своїм розділом тексту і з наступним ключовим словом утвориться ланцюжок. Запиши цей ланцюжок  і спробуй його вивчити . Перекажи текст спираючись на цей ланцюжок.

Метод 5-П

1-П  - Переглянь текст швидко.

2-П  - Придумай до нього запитання.

3-П  - Познач олівцем найважливіші місця.

4-П  - Перекажи текст.

5-П  - Переглянь текст повторно.

 

Як не помилитися у виборі професії?

• 
•  

Одним із найважливіших кроків у житті є вибір професії. Від того, яким буде твій вибір залежить, як складеться подальше життя та як ти в ньому будеш себе почувати.

Для прийняття правильного рішення при виборі професії необхідно враховувати ряд факторів – власні побажання, психологічні особливості та можливості й потреби ринку праці.

Існує формула вибору професії, яка поєднує наступні компоненти: «хочу» - «можу» - «треба».

 

• 
•  

Хочу: твої прагнення (бажання, інтереси, схильності, ідеали);

Можу: твої можливості (стан здоров'я, здібності, рівень знань, характер, темперамент);

Треба: стан ринку праці, соціально-економічні проблеми в регіоні.

Зона оптимального вибору (ЗОВ).

Потрібно зіставити свої бажання із реальними можливостями і потребами на сучасному ринку праці. Наприклад у майбутньому ти бачиш себе дантистом. Робота, як то кажуть "не вагони розвантажувати" і за неї гарно платять. Та чи замислювалися ти при цьому над тим, чи зможуть твої руки працювати як руки ювеліра і чи зможеш ти відстояти у конкурентів своє місце у світі стоматологічних послуг?

Отже, потрібно чітко усвідомлювати, що умова оптимального вибору професії знаходиться у центрі перехрестя 3-х складових Хочу – Можу – Треба.

 

Вибір професії – це складний і відповідальний крок у житті кожного, тому його потрібно робити свідомо й обдумано. Досягнути своєї мети допоможе детальний алгоритм цього вибору, який передбачає наступні кроки:

Крок 1

Подумай, що тебе цікавить у житті, до чого ти прагнеш, чим тобі подобається займатися, що б ти хотів робити, які професії тобі подобаються, які умови праці тебе приваблюють, що ти хотів би отримувати від своєї майбутньої професії? Давши відповідь на ці питання, ти зробиш перший крок до правильного, свідомого вибору професії.

Крок 2

Якщо ти не можеш визначити професії, які тобі подобаються, тоді уважно вивчи класифікацію професій за предметом, метою, знаряддями і умовами праці.

Крок 3

Визнач свій професійний тип та відповідне професійне середовище, яке тобі підходить найкраще, та узгодь його з професіями, які ти визначив для себе в попередньому кроці.

Крок 4

Вивчи свої професійні інтереси і нахили, мотиви вибору професії, скориставшись методиками Карта інтересів, ДДО, ПДО, Мотиви вибору професії і співстав їх з професіями, які тобою були визначені в попередніх кроках. Якщо там були професії, які не співпали з твоїми інтересами і нахилами, то викресли їх зі свого списку, залишивши тільки ті, які потрібно поглиблено вивчити.

Крок 5

Вивчи детально описи відібраних професій; поговори, якщо є можливість, з представниками цих професій та з’ясуй, в чому зміст їхньої праці, чим вони їм подобаються. Познайомся з характером і умовами їх праці, поцікався, де вони отримували цю професію і які реальні можливості працевлаштування за ними. Спробуй, випробувати себе в цих професіях, хоча би в змодельованих професійних ситуаціях.

Крок 6

Склади перелік вимог, які висувають визначені тобою професії до людини, до її психофізіологічних і фізичних якостей та запиши. Визнач, наскільки всі записані тобою вимоги важливі – можливо, є менш важливі вимоги, які, за великим рахунком, можна і не враховувати.

Крок 7

Вивчи самого себе якомога глибше, тобто визнач свої задатки, здібності, темперамент, риси характеру, вольові якості, трудові навички (за результатами вивчення шкільних предметів та занять у гуртках, секціях тощо); визнач свій фізичний розвиток і стан здоров’я.

Крок 8

Дізнайся в центрах зайнятості про професії та спеціальності, які потрібні на ринку праці сьогодні та реальне працевлаштування за спеціальностями, які ти визначив для себе, та визнач бажаний рівень професійної підготовки за ними.

Крок 9

Оціни свою відповідність вимогам кожної з професій, які ти визначив і проаналізував: чи розвинені в тебе професійні якості, чи відповідають твої здібності, психологічні особливості, стан здоров’я вимогам професій, які ти хотів би обрати. Визнач, яка професія із всього списку найбільше тобі підходить за всіма пунктами вимог. 

Крок 10
Визнач, які труднощі, перешкоди, помилки можуть виникнути при досягненні твоєї професії.

Крок 11

Визнач основні практичні кроки до успіху: у якому навчальному закладі ти можеш отримати професійну освіту, як розвивати у собі професійно важливі якості, як можна отримати практичний досвід роботи за “своєю” спеціальністю (займатись у відповідних гуртках, секціях, МАН тощо), як підвищити свою професійну майстерність та конкурентоспроможність на ринку праці.

Крок 12

Перед тим, як прийняти остаточне рішення, не забудь порадитися також із батьками, рідними, друзями, вчителями, психологом, профконсультантом та іншими дорослими, які добре знають тебе.

8 основних помилок при виборі професії
 
 Чого робити не варто...

 

• 
•  

View the embedded image gallery online at:
http://bagr.ltedu.vn.ua/psykholohichna-sluzhba/50-informatsiini-materialy-dlia-uchniv#sigProId6c0112cb33

1. Обирати професію, не маючи про неї достовірної інформації.
   Більшість молодих людей, які розмірковують про подальші освітні плани або про працевлаштування, взагалі дуже мало поінформовані про те, які бувають професії, й чим займаються їхні представники. У результаті молоді люди опиняються в ситуації вибору кота в мішку.
   Аналізуючи, чи підходить тобі та або інша професія потрібно, в першу чергу, знайти інформацію про те, як, власне, складається типовий робочий день її представників, скільки часу та на яку конкретно діяльність вони витрачають. Сутність не в назві професії, а в тому, що саме й у яких умовах потрібно буде робити.
   Важливо замислитися й над такими питаннями. Які вимоги професія пред'являє до здібностей людини й які протипоказання має, який рівень підготовки необхідний для оволодіння нею, де її можна здобути, чи дає вона перспективи кар'єрного росту та з чим саме вони пов'язані, чи затребувана професія на ринку праці.
   2. Орієнтуватися тільки на такі ознаки, як престижність і/або прибутковість.
   Розповсюджена омана полягає в тому, щоб розглядати престижну професію саму по собі в якості джерела доходу -  ніби гроші дістаються просто за те, що людина нею володіє. Тут потрібно розуміти наступне.
   По-перше, оплачується не професія, а посада, тобто виконання конкретних функцій у тій або іншій організації. Звичайно, потенційний рівень прибутковості в різних сферах діяльності різниться, але справа тут, насамперед, не в професії як такій, а в місці роботи людини, її статусі, рівні майстерності, балансі попиту та пропозиції на ринку праці.
   По-друге, ті професії, що сприймаються як престижні, насправді далеко не обов'язково найприбутковіші. Адже бажаючих займатися ними звичайно виявляється набагато більше, ніж реально потрібно. Так, наприклад, середній рівень доходів кваліфікованих робітників в останні роки є вищим, ніж у економістів або юристів, однак порівняйте конкурси на навчання  за цими спеціальностями...
   Крім того, саме поняття «престижність» досить відносне: воно залежить від кола спілкування (в очах різних людей престижними виглядають зовсім різні види праці) і досить швидко змінюється.
   3. Ставити знак рівності між професією та навчальним предметом.
   Розповсюджена омана школярів, а часом і студентів, полягає в тому, щоб фактично поставити знак рівності між навчальним предметом і якоюсь сферою професійної діяльності, міркуючи за принципом: «подобається література, то буду літератором». Але що це за професія така, дозвольте запитати? Автор художньої літератури, чи що? Звичайно, в цілому можливий і такий варіант, але куди частіше мова йде про безліч інших видів професійної діяльності. Можна бути редактором, коректором, викладачем мови та літератури, перекладачем, науковим співробітником в галузі філології й т. д. Все це різні професії, і діяльність їхніх представників не дуже схожа на ту, яку виконують школярі на уроках літератури.
   Це міркування стосується й інших навчальних предметів. Вони є не професіями, а певними сферами знань, основи яких потрібно опанувати, у тому числі й для професійного становлення.
   4. Переносити ставлення до людини, представника певної професії, на професію як таку.
   Якщо нам подобається або не подобається конкретна людина, це ні в якій мірі не є характеристикою її спеціальності й не свідчить про те, що й нам варто нею займатися. «Гарна людина» - це не професія. Звичайно, на неї хочеться бути схожим, але стосується це особистісних якостей і загального ставлення до праці, а не підмінює здатності до конкретного виду діяльності.
   А якщо, навпаки, нам зустрівся хтось неприємний, відразливий? Часом це може відвернути й від його професії: «Не хочу бути на нього схожим». Але, погодьтеся, за тих самих обставин можливий і протилежний висновок: «Стану гарним представником цієї професії, а не таким, як він»!
   Тож  висновок про те, як на кого реагувати, а також відповідальність за професійний вибір однаково залишаються за вами.
   5. Вибирати професію «за компанію».
   По суті, за цією позицією стоїть відхід від особистої відповідальності за ухвалення рішення. Але іноді, до речі, такий вибір може виявитися успішним - адже в компанії найчастіше збираються люди, здатності й інтереси яких у значній мірі збігаються. Однак це саме елемент везіння-невдачі, а не наслідок усвідомленого й осмисленого рішення.
   6. Підмінювати вибір професії вибором рівня освіти або місця її здобуття.
   Більш виправданою є позиція, коли людина спочатку вирішує, чим би вона хотіла займатися, а потім розглядає можливі варіанти одержання конкретної професії, а не виходить з бажання вчитися в певному місці або просто одержати вищу освіту як таку, не важливо за якою спеціальністю.
   Якщо абітурієнт, бажаючи опанувати певною професією, не зміг вступити на навчання саме туди, куди хотів споконвічно, логічніше зберегти вірність професії та пошукати інші варіанти її отримання. Наприклад, піти отримувати не вищу, а середню фахову освіту, маючи на увазі, що в перспективі буде можливість продовжити навчання й у виші. Це краще, ніж вступати на свідомо нецікаву для себе спеціальність, нехай навіть і в престижному університеті.
   7. Ігнорувати власні здатності й інтереси.
   Робити своєю професією доцільно те, що подобається й що добре виходить. Звичайно, це звучить банально, однак дуже часто на це не звертають уваги.
   Іноді люди вважають це взагалі неважливим (буду робити що завгодно, аби тільки добре платили). Але людина не зможе досягти високих результатів у тій роботі, яка не відповідає її індивідуальним особливостям або просто неприємна. Крім того, навряд чи така людина буде відчувати себе щасливою, розуміючи, що вона «викидає з життя» величезну кількість часу й сил в обмін на гроші.
   Ще одна причина такої помилки - незнання власних здібностей та інтересів. Неможливо сказати, чи сподобається робота та чи буде вона добре виходити, не спробувавши себе в чомусь подібному. Звичайно, далеко не всі роботи вдасться спробувати на особистому досвіді, попередньо не одержавши відповідну освіту. Але в таких випадках можна судити про схильність до них за непрямими ознаками: інтерес до конкретної сфери, бажання активно одержувати інформацію про діяльність таких фахівців, легкість осмислювання та запам'ятовування цих відомостей.
   8. Прислухатися до думки людей, не компетентних у питаннях вибору професії.
   Так вже сталося, що давати поради, у тому числі й щодо питання «ким бути», дуже люблять багато наших співвітчизників. Проте обґрунтовано порекомендувати щось у такій серйозній сфері, як професійне самовизначення, можна тільки за умови збігу декількох моментів.
   А саме: знання специфіки тих професій, про які йде мова, а також ситуації на ринку праці; знання індивідуально-психологічних особливостей того, хто робить вибір; розуміння суті психологічних проблем, які виникають на різних етапах професійного самовизначення.
   Зрозуміло, що обґрунтовано міркувати про це може або спеціально підготовлений професіонал (психолог, працівник служби зайнятості), або той, хто дуже добре знає вас і знає з власного досвіду про певну групу професій.

Бажаємо успіхів!

Якщо тебе ображають в школі!

Напевно, в кожного з нас у пам’яті залишилися спогади про якого-небудь нещасного однокласника, якого ображали та дражнили однолітки.

ЩО ПОТРІБНО ЗРОБИТИ!

ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ:

Люди, які ображають інших можуть чіплятися до будь-кого. Тому потрібно знати, як справлятися з ними. Ось декілька правил поведінки в таких випадках.

• Коли ти плачеш, галасуєш або тікаєш, кривдник отримує задоволення і розважається за твій рахунок. Дивись йому в очі, тримайся прямо та впевнено. Спокійно піди.
• Постарайся не виходити з себе. Зберігай спокій.
• Говори повільно, чітко та твердо.
• Якщо до тебе чіпляються, старайся не залишатися наодинці з кривдником. Попроси друзів бути поруч.
• Подумай, чи можна запобігти зустрічі з кривдниками. Можливо, необхідно виходити раніше чи пізніше, обирати іншу дорогу.
• Не бери з собою гроші або дорогі речі, не хвастайся ними.
• Якщо тобі дали кумедне прізвисько, постарайся віднестися до нього з гумором. Не бійся посміятися над собою.
• Якщо прізвисько образливе, не нервуйся. Твердо скажи кривднику, що в його словах немає нічого дотепного.
• Ніколи не погрожуй кривднику.
• Не бійся сказати про те, що до тебе чіпляються. Краще сказати про це дорослим. У школі ти можеш сказати про це класному керівнику, соціальному педагогу або психологу. Вдома ти обов’язково повинен сказати про це батькам. Це не означає «ябіднічати»!
• Не потрібно соромитись того, що до тебе чіпляються. Через це проходять багато людей. Справа в тому, що НЕ ТИ ПОГАНА ЛЮДИНА, а ТВОЇ КРИВДНИКИ НЕ ВМІЮТЬ НОРМАЛЬНО СЕБЕ ВЕСТИ.

ПАМЯТАЙ: Якщо ти не терпиш образи, а намагаєшся змінити ситуацію, ти викликаєш повагу.